ДОЛУЧАЙТЕСЬ ДО СТВОРЕННЯ УНІКАЛЬНОГО КУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ СТАРОБІЛЬСЬКА!
Сьогодні, 14 липня, вдруге стартувала дослідницька арт-резиденція «Аура міста». Творчім колам Старобільска, активістам, усім зацікавленим у промоції міста творчим особистостям презентовано мистецький проєкт, який продовжить дослідження ідентичності нашої території , її культурного та історичного потенціалу. Мета творчої майстерні – формування сталого і цікавого образу Старобільська, котрий привертатиме увагу туристів, інвесторів і викликатиме гордість місцевих жителів.
Розповідаючи про проєкт, його ініціатор, голова ГО «ЦСР «Дієва громада» Оксана Очкурова зазначила, що минулорічна резиденція виявилася результативною, дозволила по-новому побачити місто, надати глибшого змісту активності його жителів та творчим пошукам українських митців, що працювали для Старобільська.
У 2019-му 7 резидентів з різних куточків України мали змогу показати, якою вони бачать Перлину на Айдарі, створити креативні продукти, котрі залишилися у культурній скарбниці міста. Цього річ на наших теренах працюватимуть 10 запрошених і 10 місцевих резидентів, яких буде відібрано експертною радою конкурсу, творча сесія триватиме з 20 липня до 20 вересня 2020 року.
Представники різних жанрів та напрямків сучасного мистецтва, у результаті перебування у місті, підготують якнайменше 40 творчих робіт, половина з них поповнить його мистецьку колекцію та представлятиме Старобільськ на різноманітних виставках, фестивалях, інших культурних заходах в межах регіону та України.
– «Аура міста» – це справді велике надбання, – зазначила міський голова Старобільська Яна Літвінова, – Добре, що започаткована традиція продовжує жити и приноситиме яскраві плоди, завдяки яким про наше любе місто знатиме вся Україна!
Дослідницька АРТ-резиденція “Аура міста” на конкурсній основі запрошує:
• Митців, які працюють в будь яких жанрах мистецтва (живопис, скульптура, графіка, фотографія, медіа-мистецтво, а також просторовими формами – інсталяціями, ленд-арт) • Арт-менеджерів, експертів з інтерпретації спадщини, гідів-інтерпретаторів.
Відбір резидентів відбувається на основі проєктних заявок https://goo.su/1MGz.
Резиденція проходить у місті Старобільськ Луганської області, у період з 20 липня по 20 вересня 2020року.
Старобільськ – невелике мальовниче місто на березі річки Айдар, курортна зона соснових лісів, і цілющих вод. Далеко не кожен край Луганської області має таку давню та славну історію, як Старобільщина.
Перші поселення людей тут з’явилися ще в епоху кам’яного віку. Знаменитою Кальміуською сакмою (дорогою) ходили в набіги на Москву та інші міста татарські і ногайські орди. Тут же, з метою протидії татарам виникла фортеця Бєльська, побудована в 1600 році царським воєводою Богданом Яковичем Бєльським. Датою заснування міста вважається 1686 рік. У 1797р. слобода стала містом Старобільськ, центром однойменного повіту Слобідсько-Української гурбернії. У Старобільську свого часу проживали видатний російський письменник В. М. Гаршин, заслані декабристи. Тут народились винахідник реактивних снарядів та «Катюші» Г. Е Лангемак та всесвітньо відомий піаніст диригент двоюрідний брат Сергія Рахманінова – О. І. Зілотті. Він є автором редакцій концертів Чайковського, численних обробок. Також народився у Старобільську поет прозаїк есеїст перекладач – Сергій Жадан. Старобільськ описаний у його творах «Anarchy in the UKR» та «Ворошиловград». В місті збереглося багато пам’яток архітектури XIX ст., величні храми, діючий жіночій монастир “Всех скорбящих радость”(1851р).
МЕТА ПРОЄКТУ – дослідження ідентичності міста Старобільська, його художнього бачення, яке через синтез нових форм мистецтва з традиційним сприйняттям старого міста дасть можливість переосмислення культурної спадщини та буде сприяти формуванню культурного простору, культивації відчуття приналежності, участі в міжрегіональному діалозі.
ЦІЛІ ПРОЄКТУ – Дослідження та популяризація історико-культурної спадщини міста. – Підтримка участі громадян у переосмисленні міського простору – Подолання культурної ізоляції міста та участь у міжрегіональному діалозі – Активна промоція мобільності митців та культурних професіоналів між регіонами
УМОВОЮ УЧАСТІ В РЕЗИДЕНЦІЇ Є: – Досвід учасників. Якщо студенти, не менше 4 курсу навчання. – Проживання та робота на території міста Старобільська, протягом 20 днів. Графік та програма для кожного резидента узгоджуються індивідуально. – Проведення по одному творчому заходу від резидента для місцевої спільноти (майстер-клас, лекція, воркшоп) на вибір митця. – В період реалізації проєкту не місцевому резиденту оплачується витрати на проїзд, проживання, харчування, витрати на матеріали, (холст, фарби та інш.) продакшн в межах встановленого бюджету та гонорар, у розмірі 8 000 грн. (податки та збори з гонорару, який виплачується по завершенню резиденції резидент оплачує самостійно). – Місцевому резиденту, який проживає у м. Старобільську та Старобільському районі, виплачуються тільки витрати на матеріали, в межах встановленого бюджету та гонорар у розмірі 4 000 грн, (податки та збори з гонорару, який виплачується по завершенню резиденції резидент оплачує самостійно). Харчування та проживання місцеві резиденти сплачують за свій рахунок. – Обов’язковою умовою участі в резиденції є створення “продукту” та безповоротна передача, щонайменше однієї творчої роботи від резидента місту Старобільську.
КОНТАКТНА ІНФОРМАЦІЯ: 92703, Луганська область, м. Старобільськ вул. Чернишевського, 23а dgstarobelsk@gmail.com +38(066)065-81-25 Керівниця проєкту: Очкурова Оксана Сергіївна
Додаткова інформація та новини резиденції на сторінці Аура Міста
Проєкт Дослідницька АРТ-резиденція «Аура міста» реалізується ГО Центр спільного розвитку «Дієва Громада» за фінансової підтримки Український культурний фонд НОРД: Навчання, обміни, резиденції, дебюти – програма УКФ
Своїми враженнями від Старобільська та участі в арт-резиденції «Аура міста» ділиться Діана Ігнатенко – бакалавр культурології, проєктна менеджерка та театральна критикиня зі Львова:
Моя поїздка на дослідницьку АРТ-резиденцію «Аура міста» в м.Старобільськ, Луганської області тривала з 12 по 21 вересня 2019 року. Десять днів я прожила в місті намагаючись зрозуміти його суть та розгледіти найбільш ефективні шляхи розвитку. Мотивацією до участі був мій особистий інтерес та наукові зацікавлення. Так склалося, що мене захоплює тема культурної політики міст, розвитку середовище з допомогою культурних та креативних інструментів, а також розвиток громади та формування партисипативного середовища. Окрім того мене цікавило як живуть люди у прифронтовій зоні. Я люблю приглядатися до людей, бо з них починається культура. Мені ні на мить не було страшно (якби у вас виникло таке питання). А все тому, що до фронту тут близько 100 км і відчуття того, що тут до війни ближче, ніж у Львові, проявляється лише у блокпості в м. Сватове, де перевіряли документи, і в людях, які їдуть з окупованих територій на підконтрольну українську територію за пенсією.
Так-от, Старобільськ, то маленьке місто, яке
зараз населяє приблизно сімнадцяти тисяч корінних жителів + двадцять дев’ять
тисяч зареєстрованих в районі внутрішньо переміщених осіб. Незважаючи на це,
місто лишається маленьким і достатньо молодим, адже дату його заснування
відносять до ХVІІ століття (до 1686 року або навіть 1600). Україномовна версія
Вікіпедії каже, що заснували місто (а тоді слободу Більську) полтавські козаки
за однойменною назвою поселення на Полтавщині. Це звісно мене, полтавчанку, не
може не тішити, однак я б не довіряла ресурсу аж так сміливо. Натомість,
місцеві дослідники стверджують, що поселення заснував російський воєвода Богдан
Бєльский.
В часі Другої світової війни Старобільськ був
першим звільненим містом і три дні носив статус столиці. Крім того, тут
народився інженер-винахідник пускової ракетної установки БМ-13, або «Катюші»
(яку в народі вважають зброєю, що перемогла війну), Георгій Лангемак.
Свого часу місто було торговельним центром
Східної України, тут знаходиться перехрестя трьох доріг державного значення, а
скільки торгових шляхів проходило історично через Старобільськ можна лише
здогадуватись і завжди додавати плюс один. Так само історично склалося, що ця
частина східного регіону знаходилась на межі, навіть на кількох, тому постійно потерпала
від різноманітних змін, які здебільшого негативно впливали на загальний
розвиток міста. Сьогоднішній контекст формує безпосередня близькість до воєнних
дій.
Цікавою сторінкою в історії міста і регіону
загалом є козацькі стоянки. Місцеві археологи, на щастя, цікавляться не лише
історичною спадщиною Нестора Махна та пошуком його загублених скарбів, а й
козацькою віхою історії Слобожанщини. Неодноразову були знайдені предмети
військового побуду козаків, що підживлює цікавість та спонукає ініціювати археологічні
розкопки. До слова, археологічна експедиція місцевістю відбувалася цього літа
на чолі з доктором історичних наук Олександром Набокою разом зі студентами та
аспірантами Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, який
був евакуйований до Старобільська у 2014 році.
З літературного – тут народився Сергій Жадан,
відомий сучасний український поет, прозаїк та перекладач. А з села Половинкине,
Старобільського району походить літературо-, мовознавець, критик, поет та
перекладач, активний учасник дисидентського руху, шістдесятник – Іван
Світличний. Натомість, у 2008 та 2011 році в місті поставили аж два пам’ятники
персонажам твору «12 стільців» І. Ільфа
і Є. Петрова, надзвичайно відомих в радянський час, адже прототипом міста, де
починається історія роману, вважають Старобільськ. Гадаю, Жадан був би проти
пам’ятника в свою честь, однак для мене залишається загадкою, навіщо було
створювати аж два пам’ятники, майже в один час, в маленькому місті на честь
радянської масової літератури.
Продовжуючи про культурне – свого часу у
самому центрі міста існував один з перших сінематографів у Харківській
губернії, до якої на той час входив Старобільськ. Роки йшли, кінотеатри
змінювались, аж поки на сьогодні не лишилася одна кіно-ініціатива антикінотеатр
«ЧердачОК», яка вміщає близько 20 відвідувачів. Натомість, районна влада не
дозволила відновити занедбаний кінотеатр «Дружба», в частині якого зараз
знаходить офіс центру спільного розвитку «Дієва громада» та «Stb city hub».
Продовжуючи тему кіно – в мій останній день перебування на резиденції до міста
приїздив режисер фільму «Дике поле» Ярослав Лодигін з показом того ж таки
фільму в тому ж таки кінотеатрі. До слова, більша частина стрічки знімалася
саме в Старобільську за участі місцевих жителів, а в його основу покладений
роман Сергія Жадана «Ворошиловград». Тобто в Старобільську зі старобільчанами
за твором старобільчанина і якоюсь мірою про старобільчан та сам Старобільськ.
Даруйте за тотальну тавтологію.
З приємного, але з гірким присмаком – ініціатива
Good library або Луганська обласна універсальна наукова бібліотека, тобто те що
від неї залишилося. Насправді, чи не найцінніше, що вдалося зберегти після
переїзду установи з окупованого Луганська – люди і, звісно, папери, куди без
бюрократії. Фонди бібліотеки, що лишилися в Луганську, налічують більше
мільйона примірників. Сьогодні ж, спільними зусиллями, вдалося зібрати новий
сучасний фонд, який налічує близько дев’яти тисяч книг. Та найголовніше тут
люди, які творять нові сенси, роблять бібліотеку сучасною, відкритою, доступною
та дружньою до всіх. Зокрема, установа організувала «Тиху вечірку/ Good silent
part» спільно з Першим україномовним мандрівним радіо «Сковорода» (до речі,
львівським) та бібліотеками з двадцяти п`яти міст України. Вражаюче?
Безсумівно! «Нова бібліотека – вільне місце для вільних людей» – однозначно
правдиве гасло.
Інфраструктура – важлива частина міської
культури, більше того, дорожнє сполучення, то пульсуюча кров, яка приводить до
міста нових людей, гроші та зв’язок із всесвітом (як би це космічно не звучало,
але не інтернетом єдиним).
Вичитала я у звітах за 2018 рік, що лише 44 з 141 дороги в місті мають тверде покриття, тобто 2/3 доріг це піщані дюни, ями і болото. Довелося мені походити по таких вулицях в білих кедах. Але все не було б так сумно, якби хоч тротуари були, але не все так сталось, як гадалось.
Донедавна був повністю відсутній міський транспорт, тепер же по місту ходить невелика маршрутка та розробляється новий маршрут. Місцеві кажуть, що було б добре, аби ті маршрутки були приміські, адже половина працівників стікаються в місто з району. У 2014 році, після окупації Луганська, фактично відрізана залізнична колія, адже спершу вона веде в обласний центр, а вже звідти далі Україною. А з Харковом сполучає лише два автобусні маршрути, один вранці, а інший ввечері. І такою дорогою, що 238 км долається 5 годин, навіть автомобілем. Місцями дорога через поле краща, ніж траса.
Еко-Старобільськ, або велосипедна столиця
України, якщо порахувати відношення кількості жителів до кількості велосипедів,
то відсоток буде шалений. І тут не варто порівнювати з Амстердамом.
Старобільськ – це Старобільськ. До речі, без велодоріжок, зате з
велопарковками.
Незовсім еко-Старобільськ – замулена річка
Айдар, все краще, ніж підземний колектор, куди загнали львівську Полтву, однак
облаштована набережна була б великим плюсом не лише до карми мера, а й до
бюджету міста з туристичного напрямку.
Архітектурна спадщина здебільшого світська,
сакральна та промислова. І все б нічого, якби її берегли, адже є дуже добре
збережені будинки ХІХ століття, а є такі ж гарні будинки, але зашиті утеплюючим
матеріалом, або закриті рекламними вивісками. Спадщину треба берегти, поки вона
ще є. Цікава особливість Старобільська в тому, що тут більшість будинків
одноповерхові, а найвища будівля міста досягає п’ятого поверху.
Відповідно до моєї мотивації, очікувань
організаторів та актуальної ситуації мені, окрім знайомства та дослідження
міста, вдалося провести два заходи. Я спеціально розробила та прочитала лекцію
про креативність, креативні міста та середовища, ревіталізацію та
переосмислення міської спадщини. Подія була досить успішною, адже відвідувачі
задавали питання, обговорювали почуте та ділилися своїми уявленнями про те, як
можна використати ті чи інші практики у випадку Старобільська. Другою подією
була стратегічна сесія з міського брендингу, де ми, разом з активними
містянами, обговорювали існуючий стан речей в місті та шляхи його покращення, а
також створили карту асоціацій зі Старобільськом.
Відповідно до моїх спостережень та аналізу,
можу зробити висновок про те, що підґрунтя для формування активної громади
хороше. І перш ніж впроваджувати глобальні зміни (такі, як ребрендинг міста), я
би взяла курс на підвищення активності містян, їхньої участі у якісних змінах
міського середовища, підвищення обізнаності стосовно існуючих та потенційних
можливостей. Також, не менш важливо сформувати атмосферу довіри та підтримки
між органами влади, бізнесом та громадянами, адже лише у взаємній єдності
можливо досягти якісних змін в місті.
Відповідно до цього, моєю пропозицією є
створення молодіжного центру, який би став середовищем неформальної освіти для
молоді та всіх бажаючих активних містян, відкритим майданчиком для дискусій,
обговорень та пошуку однодумців, а також місцем генерації нових ідей та їх
втілення.
Окрім того, важливо продовжити діяльність
резиденції, адже вона виконує дуже важливу функцію – відкриває Старобільськ
світу і світ Старобільську, як би це голосно не звучало.
Разом з тим, місто цікаве в контексті
зеленого туризму. Тут легко дихається, хочеться й самій пересісти на велосипед
і поїхати збирати польові квіти, а в суботу зранку поїхати на риболовлю,
можливо, переночувати біля річки з наметом, або посадити квітки на клумбі пані
Лізи, а якось прийти до неї на майстер-клас і виготовити власну маленьку ляльку.
А, можливо, взагалі піти в експедицію і шукати слідів українських купців чи
козаків. Ідей можна згенерувати безліч, однак важливо, щоб було кому їх
втілювати. Саме тому варто приділити більше уваги розвитку людського капіталу
міста, який і буде створювати нове обличчя Старобільська.
Повертаючи тему і мій досвід в русло сучасної етичної проблематики варто найперше звернути увагу на термін «безпека». На цій території вона завжди мала нижчий рівень, ніж в Центральній чи Західній Україні. Сьогодні ж ситуація з безпекою не покращилася, а після 2014 року навіть загострилася та якоюсь мірою застрягла у підвішеному стані. А говорячи про безпеку, як про базову людську потребу, зрозуміло, що не може йтися про задоволення інших, вищих потреб, коли людина знаходиться в стані страху, невизначеності та постійної тривоги.Інша ж сторона медалі показує наступну ситуацію – сьогодні ця проблема стоїть ребром, тому саме зараз на розвиток цих територій в усіх напрямках виділяється багато ресурсів, які безпосередньо або опосередковано впливають на розвиток громадянського суспільства та позитивну динаміку культури в цілому.
Наступний термін, до якого я хочу звернутися, це «довіра». Тут практично відсутня довіра до органів влади, приватного сектору та до одне одного. Натомість присутній страх, в його максимально негативній конотації, тобто такий, що сковує рухи. Виходячи з цього, безпечніше нічого не робити, рухатися за старими схемами, які давно не працюють, однак не приносять негативних результатів та залишатися прикутими до нагрітих крісел.Разом з тим, залишаючись у звичному та знайомому інтер’єрі, проблематично приймати іншого таким, як він є та розвіювати певні стереотипні уявлення, адже як мінімум треба вийти за поріг своєї установи та побачити, що там живуть і працюють такі ж люди як і ти. Вже не говорячи про те, що в інших, близьких чи далеких, містах теж живуть люди, які найчастіше є більше схожими, ніж відмінними від нас самих. Відповідно, рівень відкритості низький, як і рівень допитливості, емпатії, відчуття особистої відповідальності та значущості.
Була рада познайомитися з Луганщиною саме тут. Дякую за довіру!
На жаль, є речі, події, обставини, які майже нереально змінити, однак їх можна прийняти та мінімізувати їх негативні наслідки. Вважаю, що не варто боротися з повітряними драконами, натомість направити енергію та ресурси на розвиток молоді, яка є максимально сприятливою та найбільш вмотивованою генерувати нові ідеї та робити зміни вже сьогодні. Для того, щоб завтра в цьому місті захотілося лишитися жити, працювати, будувати сім’ю та розвивати його далі. Можливості є там, де є сміливі люди, які готові брати на себе відповідальність за творення комфортного середовища, а відтак кращих умов життя та, врешті-решт досягнення щастя.
P.S. ДЯКУЮ, “Дієвій громаді” за “Ауру міста”, особливо Оксані Очкуровій, Марині Бражніковій, Миколі Моложону. Також Олександру Лук’яненку, Олександру Набоці, Сергію Летучому. Окреме спасибі Володимиру Немирі та Єлизаветі Главацькій.
Одним з найдосвідченіших художників, які долучилися до арт-резиденції «Аура міста» в Старобільську став Володимир Немира – живописець, графік, культурний діяч зі Львова. Член Національної спілки художників України з 2013 року. Працював у Львові на художньому комбінаті, потім керівником відділу дизайну заводу «Автонавантажувач». З 1993 по 2008 роки проживав в США, де разом з дружиною організував мистецький центр «Світлиця». Автор пейзажів, архітектурних краєвидів, натюрмортів. Персональні виставки у Львові, Варшаві, Клівленді, Вашингтоні, Торонто, Києві та інших містах. Володимир ділиться своїми враженнями від поїздки до Старобільська:
– У вересні випала можливість долучитись до проєкту «Аура міста» і я з радістю почав готуватись до поїздки, відкриваючи собі простір в якому жили Іван Світличний, улюблений поет, і його сестра Надія, велика наша приятелька з років проведених в США, та Світлана Куліш, дружина синового побратима, героя російсько-української війни, Івана Куліша.
– Я був вражений коли приїхав для участі в проекті і пізнав-побачив все своїми очима: околиці міста, затишні вулички, церкви і сецесійні будинки кінця 19, початку 20 століття, річку Айдар, таку романтичну і таку особливу.
– Завдяки екскурсіям,
запропонованим організаторами, і проведеним з великим серцем Олександром
Лукяненком,- відкрив для себе це місто, його історію, з любов’ю організовану
експозицію музею, середовище «Зелена оселя», місцевий парк. Довідався
інформації про знищення совєтским режимом поляків, української інтелігенції,
про танцювальний майданчик, закладений на землі міського кладовища, про
безіменні могили воїнів сьогоднішньої війни. Це дало поштовх для праці. Так
народились твори, що, на мою думку, передають це чуття шани до міста і його
жителів. Так виникли і створились полотна: в яких колір, ритм і загадкова
історія міста, що живе і продовжується в сучасності.
– Одна з моїх робіт, які я
тут писав показує людей, що ходять цим містом. У кожного своя доля, своє життя.
Тут є й письменники, й поети, й люди різних професій, тому я зобразив їх як би
на сцені в театрі. Ми люди – як актори свого життя. І шахова дошка, як у одного
з героїв Ільфа і Петрова, і архітектура. Кожен бачить в картині те, що він знає
про своє місто. І чим більше людина начитана і знає про своє місто – він там
більше розуміє.
– На іншій роботі я зобразив храм, який було знищено, який тільки в пам’яті людей. І він стояв на землі, і його нема. Але небо все бачить, небо бачить всю нашу історію, правдиву нашу історію. Не політики і історики, які пишуть для своєї аудиторії, а Господь бачить, його не обдуриш. Він знає хто зруйнував, коли зруйнував і в пам’яті людей цей храм.
– Про жителів слід сказати окремо: діти, що їхали кілька годин, щоб взяти участь у майстер класах, слухали з такими світлими очима та так старанно і захоплено творили.. Місцевий, європейського рівня художник – фотограф Михайло Світличний, з високим професійним досвідом, з уявою і чуттям; унікальна художниця Ліза Главацька, що має чарівну здатність творити –перетворювати все, до чого торкнеться, що зберігає прекрасну колекцію давніх вишиванок і зроблених нею ляльок.
– Окрема шана палким та
творчим активістам серед яких педагог Микола Моложон, організаторкам та
натхенницям проекту «Аура міста» Оксані Очкуровій та Марині Бражніковій, Лізі
Главацькій, що роблять неможливе, але роблять кваліфіковано і з любовю.
– Для мене це ще й важливими
стали знайомства з яскравими творчими особистостями: режисером фільму «Дике
поле» Ярославом Ладигіним, Діаною Ігнатенко, що зуміла новим поглядом оглянути
Старобільск і поділитись креативними візіями його майбутнього.
– Тепер уже не тільки ми,
учасники проекту, але й наші знайомі, родичі, колеги в житті і на ФБ відкрили
для себе місто. Для багатьох назва Старобільськ зазвучала по-новому, стала
вагомим акцентом на карті нашої України. А новонароджені твори запрезентую на
персональній вистаці незабаром.
Ми продовжуємо серію історій резидентів
дослідницької арт-резидентів «Аури міста», яка проходила в Старобільську у
серпні-вересні 2019 року. Цього разу мова піде про Марію Вишедську, художницю з
Бахмута, яка працює у досить незвичному форматі:
– Проєкт, який я реалізую в
Старобільську – є частиною мого великого проєкту про Україну #АдаптацияРеальности. В цьому проєкті я заїжджаю в місто,
прогулююсь по вулицях, снімаю фотографії. Потім обираю деякі з них та малюю в
техніці урбанскетчінг. Старобільськ став частиною наступного етапу цього
проєкту. До цього я працювала з обласними центрами, а тепер працюю в малих
містах. В моїй колекції вже є декілька міст Донецької (Бахмут, Костянтинівка,
Добропілля, Краматорськ, Слов’янськ) та Луганської областей (Сєвєродонецьк,
Лисичанськ, Рубіжне) і Старобільськ став одним з них. Тут я зробила 90 робіт,
60 з яких було роздруковано для заключної виставки арт-резиденції «Аура міста»,
– розповідає Марія.
– Старобільськ на мене справив враження, наче я сюди приїхала до бабусі на
канікули. Тут дуже затишно, приємно гуляти містом, тому що воно все рівне без
різких підйомів та спусків. Місто дуже компактне, ми за день повністю його
обійшли в пошуках ракурсів та цікавих знімків. Це невелике місто із старовинною
історією. Багата історія складає своєрідний місцевий соціальний фон і звички.
На перший погляд він затишний і спокійні, але вглибині Фейсбуку булрят емоції і
реакції на кожен рух і зміну в місті.
– На арт-резиденції ми познайомилися
з творчою групою BetOnArt в Луганській обласній бібліотеці. У них
така брутальна назва… ми були впевнені, що там самі хлопці, а там хлопець
лише один, всі інші – дівчата. Ми розговорилися і спонтанно вирішили провести
спільну акцію – швидко знайшли лист ОСП, фарби і відправилися в міський парк,
де влаштували творчий вечір та створили картину.
– Для розвитку творчого потенціалу
Старобільська необхідне включення якомога більшої кількості людей в громадські
процеси та активний пошук творчих ініціатив.
25 вересня 2019 року художниця
презентувала свої роботи студентам ЛНУ імені Тараса Шевченка, майбутнім
дизайнерам. Побачити всі роботи резидентки в рамках участі в арт-резиденції
«Аура міста» можна у фейсбук-альбомі
#адаптація реальності. Аура
міста.