Мітки: Аура міста

Старобільськ. Місто, в якому люди не ходять

Своїми враженнями від Старобільська та участі в арт-резиденції «Аура міста» ділиться Діана Ігнатенко – бакалавр культурології, проєктна менеджерка та театральна критикиня зі Львова:

Моя поїздка на дослідницьку АРТ-резиденцію «Аура міста» в м.Старобільськ, Луганської області тривала з 12 по 21 вересня 2019 року. Десять днів я прожила в місті намагаючись зрозуміти його суть та розгледіти найбільш ефективні шляхи розвитку.  Мотивацією до участі був мій особистий інтерес та наукові зацікавлення. Так склалося, що мене захоплює тема культурної політики міст, розвитку середовище з допомогою культурних та креативних інструментів, а також розвиток громади та формування партисипативного середовища. Окрім того мене цікавило як живуть люди у прифронтовій зоні. Я люблю приглядатися до людей, бо з них починається культура. Мені ні на мить не було страшно (якби у вас виникло таке питання). А все тому, що до фронту тут близько 100 км і відчуття того, що тут до війни ближче, ніж у Львові, проявляється лише у блокпості в м. Сватове, де перевіряли документи, і в людях, які їдуть з окупованих територій на підконтрольну українську територію за пенсією.

Вуличка в середмісті, між вул. Слобожанською та Центральною

Так-от, Старобільськ, то маленьке місто, яке зараз населяє приблизно сімнадцяти тисяч корінних жителів + двадцять дев’ять тисяч зареєстрованих в районі внутрішньо переміщених осіб. Незважаючи на це, місто лишається маленьким і достатньо молодим, адже дату його заснування відносять до ХVІІ століття (до 1686 року або навіть 1600). Україномовна версія Вікіпедії каже, що заснували місто (а тоді слободу Більську) полтавські козаки за однойменною назвою поселення на Полтавщині. Це звісно мене, полтавчанку, не може не тішити, однак я б не довіряла ресурсу аж так сміливо. Натомість, місцеві дослідники стверджують, що поселення заснував російський воєвода Богдан Бєльский.

Фото “Небесні комунікації”, вид на Собор святого Миколая Чудотворця

В часі Другої світової війни Старобільськ був першим звільненим містом і три дні носив статус столиці. Крім того, тут народився інженер-винахідник пускової ракетної установки БМ-13, або «Катюші» (яку в народі вважають зброєю, що перемогла війну), Георгій Лангемак.

Вежа старої пожежної частини

Свого часу місто було торговельним центром Східної України, тут знаходиться перехрестя трьох доріг державного значення, а скільки торгових шляхів проходило історично через Старобільськ можна лише здогадуватись і завжди додавати плюс один. Так само історично склалося, що ця частина східного регіону знаходилась на межі, навіть на кількох, тому постійно потерпала від різноманітних змін, які здебільшого негативно впливали на загальний розвиток міста. Сьогоднішній контекст формує безпосередня близькість до воєнних дій.

Цікавою сторінкою в історії міста і регіону загалом є козацькі стоянки. Місцеві археологи, на щастя, цікавляться не лише історичною спадщиною Нестора Махна та пошуком його загублених скарбів, а й козацькою віхою історії Слобожанщини. Неодноразову були знайдені предмети військового побуду козаків, що підживлює цікавість та спонукає ініціювати археологічні розкопки. До слова, археологічна експедиція місцевістю відбувалася цього літа на чолі з доктором історичних наук Олександром Набокою разом зі студентами та аспірантами Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, який був евакуйований до Старобільська у 2014 році.

В одному зі старобільських дворів 

З літературного – тут народився Сергій Жадан, відомий сучасний український поет, прозаїк та перекладач. А з села Половинкине, Старобільського району походить літературо-, мовознавець, критик, поет та перекладач, активний учасник дисидентського руху, шістдесятник – Іван Світличний. Натомість, у 2008 та 2011 році в місті поставили аж два пам’ятники персонажам твору «12 стільців»  І. Ільфа і Є. Петрова, надзвичайно відомих в радянський час, адже прототипом міста, де починається історія роману, вважають Старобільськ. Гадаю, Жадан був би проти пам’ятника в свою честь, однак для мене залишається загадкою, навіщо було створювати аж два пам’ятники, майже в один час, в маленькому місті на честь радянської масової літератури.

“Тамплієри” Сергія Жадана промовляють зі стін

Продовжуючи про культурне – свого часу у самому центрі міста існував один з перших сінематографів у Харківській губернії, до якої на той час входив Старобільськ. Роки йшли, кінотеатри змінювались, аж поки на сьогодні не лишилася одна кіно-ініціатива антикінотеатр «ЧердачОК», яка вміщає близько 20 відвідувачів. Натомість, районна влада не дозволила відновити занедбаний кінотеатр «Дружба», в частині якого зараз знаходить офіс центру спільного розвитку «Дієва громада» та «Stb city hub». Продовжуючи тему кіно – в мій останній день перебування на резиденції до міста приїздив режисер фільму «Дике поле» Ярослав Лодигін з показом того ж таки фільму в тому ж таки кінотеатрі. До слова, більша частина стрічки знімалася саме в Старобільську за участі місцевих жителів, а в його основу покладений роман Сергія Жадана «Ворошиловград». Тобто в Старобільську зі старобільчанами за твором старобільчанина і якоюсь мірою про старобільчан та сам Старобільськ. Даруйте за тотальну тавтологію.

Селфі з режисером “Дикого поля” Сергієм Лодигіним

З приємного, але з гірким присмаком – ініціатива Good library або Луганська обласна універсальна наукова бібліотека, тобто те що від неї залишилося. Насправді, чи не найцінніше, що вдалося зберегти після переїзду установи з окупованого Луганська – люди і, звісно, папери, куди без бюрократії. Фонди бібліотеки, що лишилися в Луганську, налічують більше мільйона примірників. Сьогодні ж, спільними зусиллями, вдалося зібрати новий сучасний фонд, який налічує близько дев’яти тисяч книг. Та найголовніше тут люди, які творять нові сенси, роблять бібліотеку сучасною, відкритою, доступною та дружньою до всіх. Зокрема, установа організувала «Тиху вечірку/ Good silent part» спільно з Першим україномовним мандрівним радіо «Сковорода» (до речі, львівським) та бібліотеками з двадцяти п`яти міст України. Вражаюче? Безсумівно! «Нова бібліотека – вільне місце для вільних людей» – однозначно правдиве гасло.

Інфраструктура – важлива частина міської культури, більше того, дорожнє сполучення, то пульсуюча кров, яка приводить до міста нових людей, гроші та зв’язок із всесвітом (як би це космічно не звучало, але не інтернетом єдиним).

Вичитала я у звітах за 2018 рік, що лише 44 з 141 дороги в місті мають тверде покриття, тобто 2/3 доріг це піщані дюни, ями і болото. Довелося мені походити по таких вулицях в білих кедах. Але все не було б так сумно, якби хоч тротуари були, але не все так сталось, як гадалось.

Ще збережені архітектурні скарби #1

Донедавна був повністю відсутній міський транспорт, тепер же по місту ходить невелика маршрутка та розробляється новий маршрут. Місцеві кажуть, що було б добре, аби ті маршрутки були приміські, адже половина працівників стікаються в місто з району. У 2014 році, після окупації Луганська, фактично відрізана залізнична колія, адже спершу вона веде в обласний центр, а вже звідти далі Україною. А з Харковом сполучає лише два автобусні маршрути, один вранці, а інший ввечері. І такою дорогою, що 238 км долається 5 годин, навіть автомобілем. Місцями дорога через поле краща, ніж траса.

Еко-Старобільськ, або велосипедна столиця України, якщо порахувати відношення кількості жителів до кількості велосипедів, то відсоток буде шалений. І тут не варто порівнювати з Амстердамом. Старобільськ – це Старобільськ. До речі, без велодоріжок, зате з велопарковками.

Біля входу в будівлю, де працює районна влада

Незовсім еко-Старобільськ – замулена річка Айдар, все краще, ніж підземний колектор, куди загнали львівську Полтву, однак облаштована набережна була б великим плюсом не лише до карми мера, а й до бюджету міста з туристичного напрямку.

Архітектурна спадщина здебільшого світська, сакральна та промислова. І все б нічого, якби її берегли, адже є дуже добре збережені будинки ХІХ століття, а є такі ж гарні будинки, але зашиті утеплюючим матеріалом, або закриті рекламними вивісками. Спадщину треба берегти, поки вона ще є. Цікава особливість Старобільська в тому, що тут більшість будинків одноповерхові, а найвища будівля міста досягає п’ятого поверху.

Ще збережені архітектурні скарби #2

Відповідно до моєї мотивації, очікувань організаторів та актуальної ситуації мені, окрім знайомства та дослідження міста, вдалося провести два заходи. Я спеціально розробила та прочитала лекцію про креативність, креативні міста та середовища, ревіталізацію та переосмислення міської спадщини. Подія була досить успішною, адже відвідувачі задавали питання, обговорювали почуте та ділилися своїми уявленнями про те, як можна використати ті чи інші практики у випадку Старобільська. Другою подією була стратегічна сесія з міського брендингу, де ми, разом з активними містянами, обговорювали існуючий стан речей в місті та шляхи його покращення, а також створили карту асоціацій зі Старобільськом.

Відповідно до моїх спостережень та аналізу, можу зробити висновок про те, що підґрунтя для формування активної громади хороше. І перш ніж впроваджувати глобальні зміни (такі, як ребрендинг міста), я би взяла курс на підвищення активності містян, їхньої участі у якісних змінах міського середовища, підвищення обізнаності стосовно існуючих та потенційних можливостей. Також, не менш важливо сформувати атмосферу довіри та підтримки між органами влади, бізнесом та громадянами, адже лише у взаємній єдності можливо досягти якісних змін в місті.

Відповідно до цього, моєю пропозицією є створення молодіжного центру, який би став середовищем неформальної освіти для молоді та всіх бажаючих активних містян, відкритим майданчиком для дискусій, обговорень та пошуку однодумців, а також місцем генерації нових ідей та їх втілення.

Окрім того, важливо продовжити діяльність резиденції, адже вона виконує дуже важливу функцію – відкриває Старобільськ світу і світ Старобільську, як би це голосно не звучало.

У клумбі місцевої мисткині пані Лізи Главацької

Разом з тим, місто цікаве в контексті зеленого туризму. Тут легко дихається, хочеться й самій пересісти на велосипед і поїхати збирати польові квіти, а в суботу зранку поїхати на риболовлю, можливо, переночувати біля річки з наметом, або посадити квітки на клумбі пані Лізи, а якось прийти до неї на майстер-клас і виготовити власну маленьку ляльку. А, можливо, взагалі піти в експедицію і шукати слідів українських купців чи козаків. Ідей можна згенерувати безліч, однак важливо, щоб було кому їх втілювати. Саме тому варто приділити більше уваги розвитку людського капіталу міста, який і буде створювати нове обличчя Старобільська.

Одна з ляльок мисткині пані Лізи Главацької

Повертаючи тему і мій досвід в русло сучасної етичної проблематики варто найперше звернути увагу на термін «безпека». На цій території вона завжди мала нижчий рівень, ніж в Центральній чи Західній Україні. Сьогодні ж ситуація з безпекою не покращилася, а після 2014 року навіть загострилася та якоюсь мірою застрягла у підвішеному стані. А говорячи про безпеку, як про базову людську потребу, зрозуміло, що не може йтися про задоволення інших, вищих потреб, коли людина знаходиться в стані страху, невизначеності та постійної тривоги.Інша ж сторона медалі показує наступну ситуацію – сьогодні ця проблема стоїть ребром, тому саме зараз на розвиток цих територій в усіх напрямках виділяється багато ресурсів, які безпосередньо або опосередковано впливають на розвиток громадянського суспільства та позитивну динаміку культури в цілому.

Ще збережені архітектурні скарби #3

Наступний термін, до якого я хочу звернутися, це «довіра». Тут практично відсутня довіра до органів влади, приватного сектору та до одне одного. Натомість присутній страх, в його максимально негативній конотації, тобто такий, що сковує рухи. Виходячи з цього, безпечніше нічого не робити, рухатися за старими схемами, які давно не працюють, однак не приносять негативних результатів та залишатися прикутими до нагрітих крісел.Разом з тим, залишаючись у звичному та знайомому інтер’єрі, проблематично приймати іншого таким, як він є та розвіювати певні стереотипні уявлення, адже як мінімум треба вийти за поріг своєї установи та побачити, що там живуть і працюють такі ж люди як і ти. Вже не говорячи про те, що в інших, близьких чи далеких, містах теж живуть люди, які найчастіше є більше схожими, ніж відмінними від нас самих. Відповідно, рівень відкритості низький, як і рівень допитливості, емпатії, відчуття особистої відповідальності та значущості.

Ще збережені архітектурні скарби #4, нині будівля ЛНУ ім. Т. Шевченка

Була рада познайомитися з Луганщиною саме тут. Дякую за довіру!

На жаль, є речі, події, обставини, які майже нереально змінити, однак їх можна прийняти та мінімізувати їх негативні наслідки. Вважаю, що не варто боротися з повітряними драконами, натомість направити енергію та ресурси на розвиток молоді, яка є максимально сприятливою та найбільш вмотивованою генерувати нові ідеї та робити зміни вже сьогодні. Для того, щоб завтра в цьому місті захотілося лишитися жити, працювати, будувати сім’ю та розвивати його далі. Можливості є там, де є сміливі люди, які готові брати на себе відповідальність за творення комфортного середовища, а відтак кращих умов життя та, врешті-решт досягнення щастя.

P.S. ДЯКУЮ, “Дієвій громаді” за “Ауру міста”, особливо Оксані Очкуровій, Марині Бражніковій, Миколі Моложону. Також Олександру Лук’яненку, Олександру Набоці, Сергію Летучому. Окреме спасибі Володимиру Немирі та Єлизаветі Главацькій.

Авторка тексту і фото – Діана Ігнатенко

Слідкуйте за новинами та анонсами заходів на сторінці арт-резиденції «Аура міста» у facebook.

Проєкт Дослідницька АРТ-резиденція «Аура міста» реалізується ГО «Центр спільного розвитку «Дієва Громада» за підтримки Українського культурного фонду.

«Кожен бачить те, що знає про своє місто» – львівський живописець Володимир Немира

Одним з найдосвідченіших художників, які долучилися до арт-резиденції «Аура міста» в Старобільську став Володимир Немира – живописець, графік, культурний діяч зі Львова. Член Національної спілки художників України з 2013 року. Працював у Львові на художньому комбінаті, потім керівником відділу дизайну заводу «Автонавантажувач». З 1993 по 2008 роки проживав в США, де разом з дружиною організував мистецький центр «Світлиця». Автор пейзажів, архітектурних краєвидів, натюрмортів. Персональні виставки у Львові, Варшаві, Клівленді, Вашингтоні, Торонто, Києві та інших містах. Володимир ділиться своїми враженнями від поїздки до Старобільська:

Володими Немира за роботою

            – У вересні випала можливість долучитись до проєкту «Аура міста» і я з радістю почав готуватись до поїздки, відкриваючи собі простір в якому жили Іван Світличний, улюблений поет, і його сестра Надія, велика наша приятелька з років проведених в США, та Світлана Куліш, дружина синового побратима, героя російсько-української війни, Івана Куліша.

– Я був вражений коли приїхав для участі в проекті і пізнав-побачив все своїми очима: околиці міста, затишні вулички, церкви і сецесійні будинки кінця 19, початку 20 століття, річку Айдар, таку романтичну і таку особливу.

Екскурсія містом

            – Завдяки екскурсіям, запропонованим організаторами, і проведеним з великим серцем Олександром Лукяненком,- відкрив для себе це місто, його історію, з любов’ю організовану експозицію музею, середовище «Зелена оселя», місцевий парк. Довідався інформації про знищення совєтским режимом поляків, української інтелігенції, про танцювальний майданчик, закладений на землі міського кладовища, про безіменні могили воїнів сьогоднішньої війни. Це дало поштовх для праці. Так народились твори, що, на мою думку, передають це чуття шани до міста і його жителів. Так виникли і створились полотна: в яких колір, ритм і загадкова історія міста, що живе і продовжується в сучасності.

Володимир Немира та творчий пошук в Старобільську

            – Одна з моїх робіт, які я тут писав показує людей, що ходять цим містом. У кожного своя доля, своє життя. Тут є й письменники, й поети, й люди різних професій, тому я зобразив їх як би на сцені в театрі. Ми люди – як актори свого життя. І шахова дошка, як у одного з героїв Ільфа і Петрова, і архітектура. Кожен бачить в картині те, що він знає про своє місто. І чим більше людина начитана і знає про своє місто – він там більше розуміє.

Картина Володимира виконана в рамках участі в арт-резиденції «Аура міста»

            – На іншій роботі я зобразив храм, який було знищено, який тільки в пам’яті людей. І він стояв на землі, і його нема. Але небо все бачить, небо бачить всю нашу історію, правдиву нашу історію. Не політики і історики, які пишуть для своєї аудиторії, а Господь бачить, його не обдуриш. Він знає хто зруйнував, коли зруйнував і в пам’яті людей цей храм.


Картина Володимира виконана в рамках участі в арт-резиденції «Аура міста»


            – Про жителів слід сказати окремо: діти, що їхали кілька годин, щоб взяти участь у майстер класах, слухали з такими світлими очима та так старанно і захоплено творили.. Місцевий, європейського рівня художник – фотограф Михайло Світличний, з високим професійним досвідом, з уявою і чуттям; унікальна художниця Ліза Главацька, що має чарівну здатність творити –перетворювати все, до чого торкнеться, що зберігає прекрасну колекцію давніх вишиванок і зроблених нею ляльок.

Майстер-клас з живопису від Володимира Немири

            – Окрема шана палким та творчим активістам серед яких педагог Микола Моложон, організаторкам та натхенницям проекту «Аура міста» Оксані Очкуровій та Марині Бражніковій, Лізі Главацькій, що роблять неможливе, але роблять кваліфіковано і з любовю.
            – Для мене це ще й важливими стали знайомства з яскравими творчими особистостями: режисером фільму «Дике поле» Ярославом Ладигіним, Діаною Ігнатенко, що зуміла новим поглядом оглянути Старобільск і поділитись креативними візіями його майбутнього.

            – Тепер уже не тільки ми, учасники проекту, але й наші знайомі, родичі, колеги в житті і на ФБ відкрили для себе місто. Для багатьох назва Старобільськ зазвучала по-новому, стала вагомим акцентом на карті нашої України. А новонароджені твори запрезентую на персональній вистаці незабаром.

            Слідкуйте за новинами та анонсами заходів на сторінці арт-резиденції «Аура міста» у facebook.

            Проєкт Дослідницька АРТ-резиденція «Аура міста» реалізується ГО «Центр спільного розвитку «Дієва Громада» за підтримки Українського культурного фонду.

Аура міста: Старобільськ в стилі укрбанскетчінг

            Ми продовжуємо серію історій резидентів дослідницької арт-резидентів «Аури міста», яка проходила в Старобільську у серпні-вересні 2019 року. Цього разу мова піде про Марію Вишедську, художницю з Бахмута, яка працює у досить незвичному форматі:

Марія Вишедська в STB Park

            – Проєкт, який я реалізую в Старобільську – є частиною мого великого проєкту про Україну #АдаптацияРеальности. В цьому проєкті я заїжджаю в місто, прогулююсь по вулицях, снімаю фотографії. Потім обираю деякі з них та малюю в техніці урбанскетчінг. Старобільськ став частиною наступного етапу цього проєкту. До цього я працювала з обласними центрами, а тепер працюю в малих містах. В моїй колекції вже є декілька міст Донецької (Бахмут, Костянтинівка, Добропілля, Краматорськ, Слов’янськ) та Луганської областей (Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Рубіжне) і Старобільськ став одним з них. Тут я зробила 90 робіт, 60 з яких було роздруковано для заключної виставки арт-резиденції «Аура міста», – розповідає Марія.

            – Старобільськ на мене справив враження, наче я сюди приїхала до бабусі на канікули. Тут дуже затишно, приємно гуляти містом, тому що воно все рівне без різких підйомів та спусків. Місто дуже компактне, ми за день повністю його обійшли в пошуках ракурсів та цікавих знімків. Це невелике місто із старовинною історією. Багата історія складає своєрідний місцевий соціальний фон і звички. На перший погляд він затишний і спокійні, але вглибині Фейсбуку булрят емоції і реакції на кожен рух і зміну в місті.

Презентація робіт Марії Вишедської в STB city hub

            – На арт-резиденції ми познайомилися з творчою групою BetOnArt в Луганській обласній бібліотеці. У них така брутальна назва… ми були впевнені, що там самі хлопці, а там хлопець лише один, всі інші – дівчата. Ми розговорилися і спонтанно вирішили провести спільну акцію – швидко знайшли лист ОСП, фарби і відправилися в міський парк, де влаштували творчий вечір та створили картину.

Спільна робота Марії з творчим колективом BetOnArt

            – Для розвитку творчого потенціалу Старобільська необхідне включення якомога більшої кількості людей в громадські процеси та активний пошук творчих ініціатив.

            25 вересня 2019 року художниця презентувала свої роботи студентам ЛНУ імені Тараса Шевченка, майбутнім дизайнерам. Побачити всі роботи резидентки в рамках участі в арт-резиденції «Аура міста» можна у фейсбук-альбомі #адаптація реальності. Аура міста.

Підготовка робіт Марії Вишедської до заключної виставки «Аура міста»

            Слідкуйте за новинами та анонсами заходів на сторінці арт-резиденції «Аура міста» у facebook.

            Проєкт Дослідницька АРТ-резиденція «Аура міста» реалізується ГО «Центр спільного розвитку «Дієва Громада» за підтримки Українського культурного фонду.

«Обличчя Старобільська» – колективний портрета мешканця міста від Олени Рубашевської

            У серпні-вересні 2019 року в Старобільську відбувається перший етап дослідницької арт-резиденції «Аура міста» – візит до нашого міста митців та творчих діячів з різних куточків України. Однією з перших резидентів стала режисерка, редакторка, кінокритикиня онлайн-порталу kinoukraine.com з міста Києва – Рубашевська Олена. Окрім проведеної творчої зустрічі «Про кіно», на якій гості заходу переглянули та обговорили авторські короткометражні фільми Олени – документальний «Humans of Christiania» та художній «S(He)», резидентка працює ще над одним проєктом в Старобільську, про який вона розповідає нижче.

Творча зустріч «Про кіно» Олени Рубашевської в STB city hub

            – В рамках арт-резиденції «Аура міста» я реалізовувала проект «Обличчя Старобільська». Метою проекту було створення колективного портрета мешканця міста. У серії інтерв’ю з найрізноманітнішими представниками громади я спробувала розкрити сутність корінних мешканців міста і переселенців, їх ментальні особливості, їх мрії та прагнення, а також проаналізувати і виокремити сильні сторони жителів Старобільська. Кінцевою метою проекту було подолання стереотипів та деперсоналізації населення Східної України і створення позитивного іміджу міста і регіону.

Старобільські фотографії зі сторінки Олени Рубашевської

            – Результатом моєї роботи стала серія із 34-х фото- текстових матеріалів, які знайомлять читачів із жителями Старобільська. Завдяки цим матеріалам, майбутні учасники резиденції зможуть заздалегідь ознайомлюватись із цікавими, активними особистостями міста (а також організаціями, колективами, волонтерами) і встановлювати контакти та спілкуватися, аби краще визначити потреби регіону та людей і наперед продумати ініціативи і найбільш ефективні шляхи їх реалізації.

Зустріч із лідерами моложіного руху “Inventors”

            – Втім, проект не був націлений виключно на спілкування на «райдужні» теми. В своїх розмовах із підприємцями, волонтерами, працівниками спортивного та культурного секторів, пенсіонерами та студентами я піднімала болючі питання. Разом аналізуючи економічну, соціальну, культурну ситуацію, що склалася у місті, ми намагалися виокремити наріжний камінь розвитку як міста, так і громади, чесно поговорити про проблеми і виявити найактуальніші з тих, які мають бути вирішені задля розвитку як Старобільська, так і регіону.

Старобільські фотографії зі сторінки Олени Рубашевської

            – Серед ментальних особливостей і основних проблем містян я б виділила основну (яку підкреслювали всі) – пасивність та підвищена критичність до усього, що роблять непасивні люди. Найкращим рецептом подолання цієї проблеми, на мій погляд, служить залучення до Старобільська ініціативних представників громад із інших регіонів України – в рамках фестивалів, арт-резиденцій та інших проектів. Дозволю собі процитувати уривок із одного з інтерв’ю із старобільським психологом: «В синдроме жертвы – особая категория людей, это стратегия поведения, это те люди, которым нужно всегда пожаловаться, и им выгодно находиться в данном положении, они от этого получают какие-то свои плюсы. Их нужно социализировать; им нужно побыть в работе совместно с теми, у которых нет чувства жертвы, которые могут что-то делать. Они должны увидеть модель поведения: как, зачем, какие плюсы я получаю, что я при этом чувствую. Чтобы вытягивать этих людей, их нужно соединять. Людям нужно делегировать те способности, которых у них нет».

Старобільські фотографії зі сторінки Олени Рубашевської

            – При цьому вкрай важливо враховувати інтереси різних верств населення, себто не концентруватися виключно на художньому чи навіть творчому секторі. У місті відчувається голод до історії, археології, спорту, екології, ландшафтних дизайнерів і т.д. – хоч би й кулінарів!; не вистачає більш практичних проектів (процитую інше інтерв’ю: «Конкретно мой класс – мы взяли 200 саженцев и посадили. Директор школы заняла правильную позицию, хочет больше деревьев. Подарил и парку саженцев 15. У меня вокруг дома орехи растут. Температура на улице 25 – а у меня прохлада. Так в нашем климате. Садите деревья – таких инициатив не вижу!»).

            – Наразі культурне життя міста багато в чому відокремлене від реальних потреб громадян, адже не всім хочеться виключно малювати або співати. Люди спрагли до колективної корисної діяльності – і це стосується не тільки молоді, але і населення середнього віку. Багато говорилося про те, що основною розвагою більшості населення являється відвідування закладів із алкоголем. Але яку вони мають альтернативу? Треба запрошувати до міста спеціалістів і організовувати проекти, що зможуть працювати не тільки із активною частиною населення, але і зацікавити пасивну.

Олена Рубашевська з іншими резидентами на екскурсії містом з Олександром Лук’яненком

            – Також у громаді Старобільська відчувається яскраво виражена політична інертність, більше того – політична безграмотність (це стосується усіх вікових прошарків). Винуватити в цьому людей здається недоречним. Саме активісти мають взяти на себе просвітницьку роль щодо громадянської відповідальності і активності; втім, це дуже контроверсійна тема, адже тут важливо не переступити грань між просвітництвом та агітацією, пропагандою. Але це – обов’язковий напрямок розвитку, адже переважна більшість людей говорила про «зруйнований місток» між владою та громадою; більшість не знає інструментів впливу та взаємодії із органами місцевої та районної влади і не вірить, що такі можуть бути знайдені. А відколи багато прекрасних ініціатив помирають на шляху бюрократії, вирішувати цю проблему конче необхідно у найближчий час.

Старобільські фотографії зі сторінки Олени Рубашевської

            – Ще один аспект розвитку Старобільська та регіону, на якому акцентувала більшість моїх співбесідників – чудова екологія та багата природа регіону. Її рекреаційний та туристичний потенціал я вважаю за один із найсильніших козирів міста. Саме тому екологічні та туристично-спортивні ініціативи мають зайняти визначне місце у культурному та соціальному розвитку Старобільська.

            – Болючі і нагальні питання покращення комунальної інфраструктури міста на даний момент, нажаль, не обіцяють бути вирішеними швидко, адже такі проблеми закриваються лише з доброї ролі офіційних муніципальних та регіональних органів влади.

Зустріч з військовими волонтерами “Старобільські павучки”

            Перші історії з проєкту «Обличчя Старобільська» вже можна побачити на сторінці Олени Рубашевської у Facebook:

            – Олександр – пенсіонер-переселенець

            – Сергій Летучий – бібліотекар, музикант

            – Мірошниченко Ольга – пенсіонерка, волонтер

            – Савенко Вікторія – Zumba-тренерка

            – Назмієв Антон – психолог, працівник ЛНУ імені Тараса Шевченка

            Слідкуйте за новинами та анонсами заходів на сторінці арт-резиденції «Аура міста» у facebook.

            Проєкт Дослідницька АРТ-резиденція «Аура міста» реалізується ГО «Центр спільного розвитку «Дієва Громада» за підтримки Українського культурного фонду.

Оголошено набір на дослідницьку АРТ-резиденцію “Аура міста”

Дослідницька АРТ-резиденція «Аура міста» на конкурсній основі запрошує:

  • Митців, які працюють в будь яких жанрах мистецтва (живопис, скульптура, графіка, фотографія, медіа-мистецтво, а також просторовими формами – інсталяціями, ленд-арт)
  • Арт-менеджерів, експертів з інтерпретації спадщини, гідів-інтерпретаторів.

               Відбір резидентів відбувається на основі проєктних заявок в електронному вигляді.

                Резиденція проходить у місті Старобільськ Луганської області, у період з 14 серпня по 30 вересня 2019 року.

                Старобільськ – невелике мальовниче місто на березі річки Айдар, курортна зона соснових лісів, і цілющих вод. Далеко не кожен край Луганської області має таку давню та славну історію, як Старобільщина. Перші поселення людей тут з’явилися ще в епоху кам’яного віку. Знаменитою Кальміуською сакмою (дорогою) ходили в набіги на Москву та інші міста татарські і ногайські орди. Тут же, з метою протидії татарам виникла фортеця Бєльська, побудована в 1600 році царським воєводою Богданом Яковичем Бєльським. Датою заснування міста вважається 1686 рік. У 1797р. слобода стала містом Старобільськ, центром однойменного Слобідсько-Українського повіту.  У Старобільську свого часу проживали видатний російський письменник В. М. Гаршин, заслані декабристи. Тут народились винахідник реактивних снарядів та «Катюші» Г. Е Лангемак та всесвітньо відомий піаніст диригент двоюрідний брат Сергія Рахманінова – О. І. Зілотті. Він є автором редакцій концертів Чайковського, численних обробок. Також народився у Старобільську поет прозаїк есеїст перекладач – Сергій Жадан. Старобільськ описаний у його творах «Anarchy in the UKR» та «Ворошиловград». В місті збереглося багато пам’яток архітектури XIX ст., величні храми, діючий жіночій монастир “Всех скорбящих радость”(1851р).

                Мета резиденції – дослідити ідентичність міста Старобільська, його художнє бачення, яке через синтез нових форм мистецтва з традиційним сприйняттям старого міста дасть можливість переосмислити культурну спадщину та знайти свій образ, стиль, втілення та шляхи реалізації стратегії розвитку.

                Задачі резиденції:

                – Дослідження та популяризація історико-культурної спадщини міста.

                – Створення сценаріїв,  моделей творчого осмислення міста.

                – Підтримка участі громадян у переосмисленні  міського простору

                – Подолання культурної ізоляції міста та участь у міжрегіональному діалозі.

                Умовою участі в резиденції є:

1. Досвід учасників. Якщо студенти, не менше 4 курсу навчання.

2. Проживання та робота на території міста Старобільськ, протягом 10 днів. Можливий період перебування з 14 серпня до 30 вересня. Графік та програма для кожного резидента узгоджуються індивідуально.

3. Проведення по одному творчому заходу від резидента (майстер-клас, лекція, воркшоп) на вибір митця.

4. В період реалізації проєкту резидент сам оплачує витрати на проїзд, проживання, харчування та витрати на матеріали (холст, фарби та інш.) зі своєї винагороди, яка йому виплачується  у розмірі  15 000 грн. Порядок виплати винагороди: половина виплачується по прибуттю в резиденцію, остаток, по завершенню програми.

5. Безповоротна передача, щонайменше однієї творчої роботи від резидента місту Старобільськ.

                В рамках резиденції митці проведуть 10 днів, досліджуючи історико-культурну спадщину міста. До проєкту долучаються місцеві краєзнавці, літератори, наукові співробітники музею, співпрацюючи з якими резиденти створюють свої роботи. Експерти з інтерпретації, шляхом обговорення з місцевою спільнотою, розроблять творчі сценарії розвитку міста Старобільськ, з його новим образом, кольором, арт-об’єктами, подіями.

                Контактна інформація:

92703, Луганська область,

м. Старобільськ

вул. Чернишевського, 23а

dievagromada@gmail.com

+38(066)065-81-25

Керівниця проєкту: Очкурова Оксана Сергіївна

               Додаткова інформація та новини резиденції на сторінці “Аура міста”

                Проєкт Дослідницька АРТ-резиденція «Аура міста» реалізується ГО Центр спільного розвитку «Дієва Громада» за фінансової підтримки Українського культурного фонду.

Наверх