Сьогодні підглядали за процесом творення у садибі Лізи Главацької. Тут, по-під куполами Свято-Миколаївського кафедрального собору, пише свою роботу один з резидентів цьогорічної «Аури міста» Сергій Захаров.

Він народився у Донецьку, художником. І цим все сказано, або – майже все. Адже живопис є універсальною мовою, яка без слів здатна передати будь-які емоції і образи.

Наразі з під його пензля виходить цілком мирна картина, в якій насичені зелені і сині фарби вже натякають на осінь. Повільну, тиху і м’яку…
А, насправді, у багажу цього митця є й інші – більш драматичні творчі продукти. Один з яких він презентуватиме в Луганській обласній універсальній науковій бібліотеці наступної середи. Ми мали змогу побачити книгу, яку намалював Захаров, вже сьогодні.

Її назва – «Діра. Серпень 2014». Намальоване оповідання, графічний комікс. Коли гортаєш його у затінку, де перемежаються світло і тіні, ці чорно-білі картинки не здаються дуже страшними. І все ж, вони – та реальність, що постійно і нахабно втручається в нашу пам’ять та наше сьогодення. Бо в ній – агресія, війна, страх і втрати.

«Це моя історія», – Сергій спокійно відповідає на питання про сюжет.
Під час захоплення Донецьку, формою його протесту проти «зелених чоловічків» було розміщення жорстких карикатур на ватажків так званої ДНР просто неба, на вулицях обласного центру, на його перехрестях. Думаємо, багато хто з вас чув про ці вчинки і зараз про них згадає. Українська преса, соцмережі розповсюджували інформацію про ту акцію Захарова. Звісно, не обійшли її увагою й бойовики. В результаті Сергій опинився «на подвале».

Не знаю, як йому, але нам, після знайомства з випробуваннями, які пережив художник, тиха розмова у затишній садибі у самому серці мирного Старобільську, здалася чудом.

Він двічі потрапляв у пастку, зміг звільнитися, тоді, коли ще ніякого обміну полоненими не було, а долі і життя окремих людей губилися у вирі незрозумілих подій, сум’ятті та метушні тих, хто прагнув як найшвидше закріпитися на «віджатій», окупованій території.

Вочевидь, Сергієві пощастило. Тепер він мешкає у Києві, і хоча, як багато хто з переселенців, є безхатченком, продовжує творити.

Його книга переживає вже друге видання, але вона залишається живою, гострою, обпікаючою історією, що здатна розставити усі крапки над «і» у війні на Сході України.
І хоча бачити, сприймати, роздивлятися, читати її неймовірно боляче, зробити це варто, аби позбавитися будь-яких ілюзій про «конфлікт» і назвати агресію проти України її справжнім страшним ім’ям.

Приходьте 2 вересня о 16.00 до обласної бібліотеки.
Нехай лише художні свідчення та осмислення, і в жодному разі, не сувора реальність, стануть для вас єдиним особистим емпіричним досвідом цієї тривалої війни…