Як розповідає Генадій Іванович Коваль, житель села Шульгинка Старобільського району, «живе на групі» він вже багато років. Проблеми зі здоров’ям, а саме з хребтом, отримав ще в молодості, коли працював на торговій базі і розвантажував шлакоблоки з вагонів. Через це періодично перепроходив медкомісію, а з 2014 року отримав третю групу інвалідності пожиттєво. Та проблема зі спиною виявилась не єдиною – нещодавно чоловік зіштовхнувся з онкологією.

Наприкінці минулого року чоловік почав себе погано почувати, тож звернувся до свого лікаря та пройшов обстеження. Результати виявились невтішними – у 66-річного старобільчанина виявили три осередки злоякісної пухлини. Хвороба уразила щитовидну залозу, через що Генадію Івановичу було важко дихати і навіть розмовляти. В рамках досліджень хворому зробили пункцію, та пухлина стала дуже швидко рости, загрожуючи життю. Тож чоловік терміново отримав направлення на операцію, яку провели в м. Кремінна. Та її проведенню передував довгий і нелегкий процес збору коштів, бо на операцію і супутні витрати потрібно було знайти 20 тисяч гривень. Таких коштів в родини Коваль не було.

В пошуках допомоги

Маючи надію отримати матеріальну підтримку громади, Генадій Коваль звернувся до Шульгинської сільської ради. Адже чоловік отримував маленьку пенсію, проживаючи з двома синами-студентами. Крім того, в Шульгинській ОТГ була прийнята Комплексна програма соціального захисту населення на 2020-2025 роки. Тож написав заяву про отримання одноразової допомоги. Та підтримки в громаді не знайшов – отримав суху офіційну відповідь про відмову. Мотивацією для відмови у виплаті Генадію Івановичу став розмір його доходів. За даними офіційної відповіді сільради, за останні шість місяців дохід сім’ї Коваль був більший за прожитковий мінімум на кожного члена родини. Як розповів Генадій Іванович, порахували його пенсію, пенсію його синів по втраті годувальника, стипендії та соціальну допомогу, яку сім’я отримує як малозабезпечена (раз на півроку – доплата до розміру прожиткового мінімуму). За словами чоловіка, виникло протиріччя – управління соцзахисту виплачує їм допомогу як малозабезпеченій сім’ї, а в сільраді вважають, що дохід завеликий. За словами онкохворого, в той же момент в громаді підозріло швидко знайшлась інша малозабезпечена родина, якій виплатили цю одноразову допомогу. Та сперечатися не стали.

Опускати руки не стали – позичали гроші по всім друзям і знайомим. Це призвело до того, що без державної допомоги на операцію на родині повисло боргове ярмо.

Друга група інвалідності

Післяопераційний період обернувся для старобільчанина частковою відсутністю голосу, важкістю дихання та підвищеним тиском. В лікарні чоловік отримав документ про те, що має право на другу групу інвалідності. Адже новоутворення мав злоякісне. Через це періодично має проходити променеву терапію та хіміотерапію, що також накладає матеріальний тягар на родину. Перший курс терапії тривав чотири тижні, який через півроку, можливо, доведеться повторювати (це залежить від результатів аналізів). І, хоч саме опромінення безкоштовне, медикаменти треба купляти за свій кошт. І лише за перший день Генадій Іванович витратив більше тисячі гривень. Тож до боргів за операцію додалось ще 8 тисяч боргу за реабілітацію. Чоловік насилу уявляє, яким чином буде повертати ці кошти.

З початку квітня Генадій Іванович збирається оформлювати документи на другу групу інвалідності, в надії на додаткові виплати. Але розуміє, що без допомоги добрих людей боргова яма може збільшуватись.

• 

• 

«Мені треба ще деякий час пожити, щоб допомогти дітям стати на ноги» – звертається Генадій Іванович з проханням по допомогу.

Телефон для зв’язку з Генадієм Ковалем – 0660978147.

«Перша проблема в моєму житті – мій діагноз» – каже житель Старобільщини Станіслав Комар. І з цим не посперечаєшся, адже 26-річний хлопець з дитинства хворіє на церебральний параліч і має першу групу інвалідності. Через це має купу проблем з пересуванням, включно з упередженим ставленням з боку різних осіб. Але знайшов вихід у спорті та саморозвитку

Маючи важке захворювання, Станіслав з самого дитинства зрозумів, що лікування – лише половина справи. Бо велику кількість часу пересуватися доводилось в інвалідному візку. Тож почав підтримувати себе у формі і займатись спортом. Починав з легкого – віджимання, бруси, а потім захопився важкою атлетикою. В 2015 році Станіслав познайомився з учасниками спортивного клубу «Адамант» (працює на базі Половинкинського Будинку культури) і почав брати активну участь у тренуваннях. Адже мав непогану підготовку. Згодом почав разом з усіма виступати з силовими номерами на місцевих спортивних та розважальних заходах. Особливо хлопцю запам’ятався виступ на святі до Дня міста Старобільськ. Тож надалі темп не збавляли.

В цьому році Стас з командою навіть прийняв участь в змаганнях з жиму штанги лежачи, де зайняв перше місце в своїй ваговій категорії. Крім того, в арсеналі Станіслава з’явились виступи з гирями, на турніку та інші. Деякі номери досить екстремальні. Наприклад, Станіслав під час виступів виконує елемент, який на рівні району більше ніхто не наважується повторити. Так, юнак, тримаючись за гирі, становиться на руки, випрямляє тіло і підіймає 16-кілограмову гирю в зубах. Трюк піддивився у відомого спортсмена, почав тренуватися і поступово реалізував задумане.

Та спорт приніс не лише користь. Так, в 2017 році Стас пережив набряк мозку через надмірне спортивне навантаження. Тож в один момент його невдало притиснуло штангою, і хребет перестав повноцінно функціонувати.

Через рік після цього Стас поїхав на навчання в центр реабілітації інвалідів в Київській області. Навчався бухгалтерському обліку, а також познайомився з дівчиною. Це стало поштовхом для Станіслава і він вирішив почати збір коштів, щоб зробити операцію та мати змогу ходити самостійно. Кошти знадобились немалі – близько тисячі доларів.

Операція – реабілітація, і знов по колу. А між цим – шахраї

Під час збору хлопець зіткнувся з неочікуваною проблемою – шахрайством. Як згадує Стас, зателефонували незнайомі люди, представились співробітниками «ТСН. Допомога» та запропонували перевести на картку 20 тисяч гривень. Хлопець зізнається, що був досить довірливим, тож потрапив на гачок шахраїв. Назвав код підтвердження, що прийшов на телефон, допомігши незнайомцям вкрасти зі своєї картки 8 тисяч гривень. Зрозумівши помилку, написав заяву до поліції, звернувся в банк, та повернути зібрані кошти так і не вдалось. Всю ситуацію юнак розповів у соцмережах, тож збір коштів було відновлено з початку. Врешті за лічені дні гроші вдалось зібрати, і старобільчанину зробили дві операції на м’язах. Як розповів хлопець, ці операції треба було робити ще в ранньому дитинстві, та тоді лікарі не наважувались за таке братись.

Перше оперативне втручання Стас переніс болісно, після чого був довгий період реабілітації в Харкові. Вона пройшла добре, але за результатами досліджень виявили проблему в міжхребцевих дисках. Тож лікарі заборонили оперованому серйозні силові навантаження. А також повідомили, що потрібна заміна обох тазостегнових суглобів (ендопротезування). Після кількох консультацій хлопець дізнався, що процедура специфічна, і суглоби через певну кількість років треба замінювати. Заміна ж одного суглоба в Україні, як пояснює Стас, коштує близько 4 тисяч доларів, що є непідйомною сумою для родини. До того ж, процедура могла додати травмонебезпечність та кількість обмежень у русі. За сукупністю факторів суглоби вирішили не чіпати.

Останню планову операцію юнак переніс в 2019 році. Як зізнається Стас, зараз він почуває себе набагато краще, ніж до операцій. Так, раніше він часто звертався до мануальних терапевтів, бо мав серйозні проблеми зі спиною, з сідничним нервом. Через запалення юнак не міг стояти і навіть сидіти, страждав через сильну біль. Щоб тримати себе в тонусі, йшов займатися спортом, та потім доводилось «ремонтувати» спину. Коли стан погіршувався, доводилось пересуватися на візку. Наразі ж Стас розповідає, що може самостійно переставляти ноги. Деякі рухи стали доступними. Тепер юнак візком не користується взагалі, намагаючись всюди ходити пішки, за допомогою ходунків.

Щоб реалізувати себе, хлопець щодня займається самонавчанням. Почати заробляти він планує, створюючи інтернет-сайти. Захоплюючись веб-програмуванням, юнак вивчає верстку сайтів, використовуючи доступну літературу і переглядаючи відеоуроки. У подальшому хлопець планує пройти професійні курси.

Зіткнення з «транспортними» проблемами

Як зізнається Станіслав, він великий любитель подорожувати на самоті. Та часто зіштовхувався з непорозумінням з боку працівників громадського транспорту. Так, був випадок, коли працівниця потягу відмовлялась пускати юнака у вагон, мотивуючи це тим, що він не мав супроводжуючої людини. Конфлікт почався, коли хлопець не зміг самостійно потрапити у вагон (була відсутня остання сходинка на вході). Та Стас мав білет, тож законної причини не впускати його не знайшлось. І після дзвінка на «гарячу лінію» ситуація вирішилась.

Одного разу Стас дізнався, що на залізниці існує кілька спеціальних вагонів для людей з інвалідністю. Таких вагонів всього декілька, вони обладнані пандусами та всім необхідним. Бажаючи скористатись таким вагоном, юнак звернувся до залізничної каси і дізнався, що спецвагон треба замовляти за кілька тижнів до поїздки. При цьому треба кожного разу за місцем прописки брати спеціальну довідку від лікаря з підтвердженням інвалідності (посвідчення і довідки експертної комісії не достатньо). Скористатись омріяним вагоном в Стаса так і не вийшло, тож він подорожував переважно плацкартними вагонами.

Також хлопець зіштовхувався з негативним ставленням до себе з боку працівників метрополітену. За словами Стаса, деякі робітники дуже сильно грубіянять, якщо попросити про допомогу зі входом у метро. Хлопець був вимушений просити допомоги, щоб на візку спуститись сходами. Втім зазначає, що чергові у допомозі не відмовляли, та на словах себе не стримували.

Потребує допомоги

В квітні цього року в Стаса запланована чергова реабілітація, тож розпочато новий збір коштів. В рамках збору хлопець разом з батьком вирішив звернутись до міської ради, щоб дізнатись, чи можна розраховувати на якусь державну допомогу. За даними Стаса, йому повідомили, що на такі моменти кошти не виділяються, та запропонували надати професійну реабілітацію в м. Краматорськ. Реабілітаційний центр в Харкові, потрібний Станіславу, не підпадав під певні критерії. Тож збір коштів триває. А пропозицією реабілітації в Краматорську юнак планує скористатись в більш вдалий момент.

З приводу допомоги – https://www.facebook.com/stanislav.komar.