В Україні набуває популярності метод безперервного навчання (розвитку) у групах за принципом «рівний рівному» (англ. peer to peer). За таким принципом професійно зростають освітяни, медики, соціальні працівники та інші фахівці одного рівня (професійного чи соціального). То що ж таке група рівних? За даними різних джерел, це регулярні зібрання рівноправних/рівноцінних людей однієї професії чи соціального статусу, на яких вони відверто обговорюють якісь проблеми чи здобутки та діляться досвідом. При цьому не так важливо роздавати поради, як висловлювати власну думку та ділитись досвідом. Тому такі групи можуть виникати не тільки серед людей певної професії, а й, наприклад,  серед людей з інвалідністю, серед пенсіонерів, серед волонтерів, серед людей з різними видами залежності тощо. В деяких групах учасники підвищують професійний рівень, а в деяких – врівноважують свій психічний стан.

Як приклад такої групи рівних на думку спадає взаємопідтримка сусідів в сільській місцевості. Адже в таких населених пунктах жителі часто дуже добре знають проблеми, інтереси, потреби один одного. А, об’єднуючись у групи рівних, жителі громади можуть відверто обговорювати актуальні питання, обмінюватися досвідом, підтримувати один одного, колективно вирішувати складні завдання.

Одна з таких груп вже понад 40 років існує на Луганщині – в селі Піщаному Старобільського району. Під час зустрічі журналістки з учасницями групи першою пролунала фраза «А вам котика не треба?». Ось так і повсякчас: діляться всіма проблемами, потребами і можливостями. Власниця котика, Галина Іванівна Крутько – колишня бібліотекарка, працювала в місцевій школі понад 40 років. Разом з Надією Іванівною Бовою, кухаркою з 38-річним стажем, була однією з перших учасниць сусідської групи рівних. А ініціаторкою збору групи стала Галина Василівна Корінна, будівельниця з 37-річним стажем.

• А скільки того життя? – каже жінка на питання про свою ініціативу. – А так посидиш за двором, поговориш, поспілкуєшся. І за газ обговорюємо, і за світло, всі «житєйські» проблеми.

А збираються за двором у Галині Іванівни майже всі жительки вулиці пенсійного віку, від 7 до 9 людей. Збираються не щодня, а коли погода дозволяє, та й коли домашня робота вся виконана. Діляться рецептами консервації, досягненнями внуків та усім іншим. Деколи внуки жінок навіть ставлять концерти для всієї вулиці, збираючи всіх охочих. А взимку учасниці групи по черзі прочищають доріжки від снігу, допомагаючи один одному. Зараз же починають обговорювати весняні клопоти та готуватись до огородніх робіт. Незважаючи на пенсійний вік, ці жінки готові працювати та ділитись досвідом кожен наступний рік. #12місяцівстійкості